Про стовп перечинської промисловості – ВАТ «Лісохімкомбінат» наш часопис писав чимало. Та від дніпропетровського керівництва, яке заволоділо виробництвом, непоодинокі людські скарги відскакують, наче горох від стіни.

Перечинці давно втомилися бігати різними інстанціями, шукаючи розуміння їхньому занепокоєнню щодо екологічної загрози, яка нависла над райцентром, поміж чиновників. Проте не висихають чорнила і не тупляться пера людей, які волають про небезпеку хімі-чного виробництва, ад-же на карту поставлено не багато, не мало – здоров’я майбутнього покоління, що зростає під кислотними дощами, купається у забрудненій стоком із заводу під неординарною назвою «Смердячка» річці  і походи до ескулапів в Перечині частішають.

Днями редакційна пошта збагатилася ще одним листом від мешканців Перечина, які переймаються проблемами, які для них віддавна стали життєвою прозою. У черговий раз перечинці задаються питанням щодо таємничості, якою оповита приватизація Лісохімкомбінату. Пліткують, що свого часу фабричним працівникам настільки набридло директування Ю.Янковича, що директором ті воліли бачити будь-кого, аби лише не згадану особу. Тому на зборах акціонерів люди і проголосували за обрання на посаду голови правління новоспеченого ЗАТ «Перечинський ЛХК» О. Бращайка, якого, мовлять, активно протектував Ю.Янкович. Після цього події закрутилися зі швидкістю кіноплівки і незабаром за дивних для перечинців обставин ЗАТ перекваліфіковується на ВАТ, щоби згодом зацікавлені особи з Дніпропетровська за мізер (подейкують, що за 40 тис.гривень) могли купити контрольний пакет акцій і господарювати на закарпатській землі на свій розсуд. Справді, бізнесмени газдують, як заманеться, якщо наважилися позбавити пересічних працівників шкідливого виробництва чи не єдиного пріоритету, що ті мали ще з незапам’ятних часів – санаторія-профілакторія заводу (в народі знаного, як «Бабайово»), де щороку поправляли здоров’я серед густого лісу і дивовижної природи багато заводчан.

«Коли відібрали санаторій, то, вірогідно, для важливіших потреб», – втрутився би справедливий читач. Вочевидь, проживання на базі фабричної здоровниці дніпропетровського керівництва – річ необхідніша, аніж оздоровлення чи відпочинок підлеглих! А колись на благо перечинців тут функціонувала чудова сауна, в амфітеатрі лунали співи, а люди, окрім головного корпусу, могли відпочивати і в комфортабельних фінсь-ких будиночках.

Ще в народній гущі поговорюють про небувалі прибутки Лісохімкомбінату, адже, крім оцтової кислоти, тут виробляють деревне вугілля, яке за ціною 230 доларів за тонну збувають за кордон. За добу завод продукує близько 30 тон вугілля, але дивідендів з потужного виробництва прості акціонери не бачать, як свого носа!

Та найбільше перечинців турбують викиди в атмосферу шкідливих речовин на кшталт метанолу, ацетону, мурашиної кислоти, фенолів тощо. Люди бідкаються, що у дощову чи сніжну погоду вони задихаються, їм першить у горлі та щипає очі. Сімейний лікар Еліна Анталовська консультує, що „викиди в повітря призводять до того, що отруйні речовини осідають на грунт, воду, рослини і таким чином потрапляють в організм тварини і людини. Найболючіше шкідливий вплив відчувається вагітними жінками, що нерідко призводить до внутрішньо-утробної смерті плоду, викликає вроджені вади новонароджених, також є підвищений ризик смертності немовлят до року. Дихаючи забрудненим повітрям, у дорослих підвищується ризик хронічних захворювань дихальної, травної, ендокринної та серцево-судинної систем, частішають алергічні хвороби, гостра ниркова недостатність, діабет та злоякісні утворення в організмі. Перманентне існування в шкідливих умовах знижує імунітет людини та її стійкість до стресів”. Виходом з положення, на думку п.Еліни, є використання малотоксичних технологій та встановлення фільтрів, які б захоплювали отруйні викиди і нейтралізували їх або, принаймні, робили їх менш токсичними.

Нарікають наші дописувачі і з приводу неконтрольованого знищення „зелених легень” краю: „Нас хвилює масова вирубка лісів, яка здійснюється з порушенням екологічних норм, а, значить, суттєво впливає на екологічний стан в Перечинському районі: висихають лісові джерела, криниці, зменшується кількість води у річці Уж, яка забезпечує водою м.Перечин та м.Ужгород. Відходи виробництва ЛХК скидаються в р. Уж без належної фільтрації. У спекотну погоду в річці віддає хімікатами, поблизу стоків у ріці навіть риба гине, а дно вкрите слизистою масою”.

Філософія стурбованих перечинців проста, такого ж бачення на зазначену проблему в райцентрі вимагають і в органів державної влади – „закрити дільницю піролізу деревини, щоб запобігти можливій екологічній трагедії”. А поки люди апелюють до гуманності закарпатських владоможців, їх родини продовжують пчихати, кашляти і хапатися за боки в пошуках ураженого органу і з острахом чекати літа, яке знову принесе їм у винагороду за тяжку присадибну працю почорнілі помідори, завчасно пожовкле листя на рослинах і токсичну городину.

Оксана Кузьмінська